Страница 1 из 4

Статьи

Добавлено: 02 фев 2007, 12:23
Пятачок
Эгоистично - для собственного вопроса - создала тему.

Я писала в прошлом году статью про НС к юбилею. Статья была для диких людей, поэтому никаких первооткрытий в ней нет. Но она - моя собственная публицистика. :) На украинском языке. Надо?

Добавлено: 02 фев 2007, 12:25
Akmay
А опубликуйте прямо тут :)

Добавлено: 02 фев 2007, 12:39
Пятачок
Что, весь текст вставить?
Ну что ж, вставляю.

Вы будете смеяться, но статья называется

"Не бояться и делать, что надо"

3(15) квітня виповнюється 120 років від дня народження Миколи Степановича Гумільова.

До 1920 року на місці теперішнього київського мосту Метро стояв інший міст – Ланцюговий, окраса та гордість міста. По ньому ходив трамвай до с. Микільської Слобідки. А у Слобідці була церква св. Миколая, де 25 квітня 1910р. взяли шлюб поети Анна Ахматова та Микола Гумільов. Це – єдина визначна подія, яка пов’язала долі двох рафінованих петербуржців із нашою землею. Проте імена їх залишаються шанованими, а творчість близькою багатьом сучасним українцям. Тому згадаймо сьогодні Поета, ювілей якого наближається.



Покликання

Микола Степанович Гумільов народився бурхливої квітневої ночі 1886р. у Кронштадті в сім‘ї судового лікаря. 1887р. родина переїхала до Царського Села. У цій літературній колисці пройшли дитинство та юність поета. Вважається, що прізвище Гумільов походить від латинського humilis, що означає сумирний. Проте це визначення аж ніяк не пасувало Колі. Він не лише не був сумирним, але й відзначався загостреним почуттям власної гідності, честолюбством. Від дитинства він старався бути кращим з найкращих, і якщо йому це не вдавалося – безмірно страждав.

Навчаючись у Миколаївській Царскосельській гімназії, Гумільов потрапив під благий вплив її директора, поета І. Ф. Анненського, який виховав ціле покоління літераторів Срібного віку.

1905р. вийшла перша поетична збірка Миколи Гумільова “Путь конквистадоров”. Ця напівдитяча праця стала візитною карткою митця. Кожний, хто прочитає її, зрозуміє, що автор – мрійник, мандрівник, лицар. Так репрезентував себе Гумільов у літературі, таким він залишився до кінця свого недовгого життя:


«Я конквистадор в панцире железном,

Я весело преследую звезду,

Я прохожу по пропастям и безднам

И отдыхаю в радостном саду...»



Ремесло

Вже на початку творчого шляху Микола Степанович замислювався над тим, як максимально покращити поетичну форму. Для нього завжди була характерна математична точність у складанні віршів, а його переклади іноземної поезії були максимально приближені до оригіналу. Не даремно після навчання у Санкт-Петербурзькому та Сарбонському університетах, ставши професійним філологом, він поставить собі за мету сформувати нове покоління поетів, які будуть користатися лише досконалими літературними формами. Він вважав, що складати вірші можуть усі. Навіть якщо ти не станеш поетом, але навчишся мислити поетично – життя буде набагато легшим. Не даремно літературне коло, одним з організаторів якого був Гумільов, називалося “Цех поетів”. Для нього віршування було “високим ремеслом”.
Крім літературної діяльності (за життя Микола Степанович випустив 9 поетичних збірок, безліч п’єс, статей і перекладів) та згодом викладання, Гумільов зробив також великий внесок в етнографію. З дитинства він мріяв про далекі краї, і в дорослому віці це захоплення стало професійним. Здійснивши три поїздки Північною та Східною Африкою, він зібрав неоціненний науковий матеріал, і створив величезну кількість поезій, натхнених подорожами.



Кохання та нащадки

У Царському Селі не лише відбулося формування Гумільова, як митця. 1903р. він познайомився тут зі своєю майбутньою дружиною – Анною Горенко, котра згодом почала видавати поезії під псевдонімом Анна Ахматова. Юнак закохався в Аню з першого погляду. І хоча протягом життя він мав різні сердечні захоплення, образ Ахматової невідступно супроводжував його. Сім років Гумільов добивався її кохання. Через відмови він декілька разів намагався накласти на себе руки. На щастя, ці спроби закінчилися невдачею.

29 листопада 1909р. молоді літератори, серед яких був Гумільов, проводили вечір поезії у Київському купецькому зібранні. Публіка сприйняла їх дуже неприязно, і Гумільов був цим страшенно пригнічений. Такий його стан викликав співчуття Ахматової, котра тоді мешкала в Києві у родичів. Цей щирий жаль підштовхнув її до того, щоб дати згоду на одруження. Наступного року молоді люди побралися. Невдовзі цей шлюб перетворився на суцільне страждання - Анна Андріївна не відчувала до чоловіка нічого, крім доброзичливості, а цього для утворення міцної родини було замало. Нерідко молода дружина дратувалася та капризувала. Недаремно тоді Гумільов писав:

«Из логова змиева,

Из города Киева,

Я взял не жену, а колдунью.

А думал – забавницу,

Гадал – своенравницу,

Веселую птицу-певунью...»

Їхній шлюб тривав 8 років. 18 вересня 1912р. у них народився син Лев, котрий згодом став відомим істориком. Розлучення, яке відбулося 1918р., було ініційоване Ахматовою...

Лев Гумільов, ледве сягнувши повноліття, буде заарештований за політичним обвинуваченням і багато років поневірятиметься у концтаборах. У той період вирвуться з душі Ахматової гіркі рядки:

«Муж в могиле, сын в тюрьме,

Помолитесь обо мне».

Друга дружина Миколи Гумільова, Анна Енгельгардт та їхня дочка Олена помруть від голоду під час блокади Ленінграда. Син Гумільова, народжений поза шлюбом від актриси театру Мейерхольда Ольги Висотської, Орест, проживе довге життя та створить книгу «Мой отец Николай Гумилев».



Смерть не страшна!

З початком Першої світової війни Гумільов записався добровольцем до одного з кавалерійських полків, і пройшов війну від початку до кінця, вражаючи товаришів шаленою хоробрістю. Він завжди був впевнений, що йому не судилося померти своєю смертю, а загинути в бою за вітчизну вважав за честь. Висновком з баченого на війні стали рядки:

«Но тому, о Господи, и силы,

И победы царский час даруй,

Кто поверженному скажет: - Милый,

Вот, прими мой братский поцелуй!»

Повернувшися додому кавалером двох георгієвських хрестів, Гумільов поновив викладацьку та видавничу діяльність. Революція застала його у закордонному відрядженні. Він виїжджав з однієї країни, а повернувся до іншої, не схожої на його колишню батьківщину. Консерватор від природи, він не сприйняв нових порядків, і тепер, у радянському суспільстві, демонстративно підкреслював свої монархічні вподобання. У політиці він зовсім не розбирався, але його дратувала руйнація того світу, в якому він жив до тих пір. Відкидання новою владою релігії викликала в поета бажання підкреслювати своє православ’я. Тепер перед кожною церквою він демонстративно знімав капелюха і хрестився. Усією поставою він ніби підтверджував рядки зі свого поетичного заповіту «Мои читатели»:

«...Но когда вокруг свищут пули,

Когда волны ломают борта,

Я учу их, как не бояться,

Не бояться и делать, что надо».



Польові квіти.

У серпні 1921р. Микола Гумільов був заарештований за підозрою у причетності до так званої “таганцевської змови”. По цій політичній справі про ніби-то створену професором Таганцевим антирадянську організацію, проходило більш як 60 чоловік. Насправді то була акція, спрямована на планомірне знищення “непевної” інтелігенції. Гумільов зі своїми монархічно-православними поглядами якнайкраще підпадав під цю категорію. Слідчий, що вів його справу, вдало “втерся у довір’я” наївного поета, і почув від нього все, що було необхідне для винесення смертного вироку.
Точна дата розстрілу Гумільова залишилася невідомою. 1 вересня 1921р. у газеті “Петроградская правда” було опубліковано список страчених учасників “таганцевської змови”. Під номером 30 був зазначений “филолог, поэт, член коллегии Изд-ва Всемирная литература, б. дворянин, б. офицер Гумилев Николай Степанович”.

Збереглися спогади деяких членів “розстрільної команди” про те, як Гумільов прийняв смерть. Найкращим визначенням його поведінки перед стратою були їхні слова: “шикарно умер”. До кінця він залишався спокійним, а катів своїх зустрів із посмішкою.

«А когда придет их последний час,

Ровный, красный туман застелит взоры,

Я научу их сразу припомнить

Всю жестокую, милую жизнь,

Всю родную, странную землю,

И, представ перед ликом Бога

С простыми и мудрыми словами,

Ждать спокойно Его суда».

На стіні камери, де утримувався поет, було знайдено напис: «Господи, прости мои прегрешения! Иду в последний путь. Николай Гумилев».

Багато років потому, переживши війну, приниження, втрату близьких, Анна Андріївна Ахматова потайки відвідає місце розстрілу чоловіка. Вона збиратиме польові квіти на безіменній могилі, та пошепки розмовлятиме з тінями минулого.

«Хотелось бы всех поименно назвать,

Да отняли список, и негде узнать.

Для них соткала я широкий покров

Из бедных, у них же подслушанных слов…»




У публікації використані уривки з віршів Миколи Гумільова «Я конквистадор в панцире железном», «Из логова змиева», «Война», «Мои читатели» та з поеми Анни Ахматової «Реквием».


Анна ПУТОВА



Статья опубликвана в "Парафиальной газете" (центральный орган печати РКЦ в Украине), № 7, 2006. - С. 11.
Редакторы ее изуродовали, но здесь я помещаю авторский вариант. Оригинал лежит здесь: http://www.magdalena1978.ucoz.ru/publ/1-1-0-13

Добавлено: 02 фев 2007, 13:24
Akmay
В копилку. Теперь у нас есть публицистика на украинском :)

Добавлено: 02 фев 2007, 13:50
Пятачок
Осталось только добавить, что она была проиллюстрирована фотографией 1921 г. работы Наппельбаума (мой любимый портрет Гумилева). :)

Добавлено: 05 фев 2007, 13:24
Сергей Сербин
Спасибо. Жаль только, что отдельные слова без словаря не перевести.

Добавлено: 06 фев 2007, 15:54
Сергей Сербин
Форум позволяет ссылаться на тексты статей, и, наверное, было бы преступно не воспользоваться такой возможностью везде, где это кстати - во всех темах. Поэтому заранее обращаю внимание на то, что в разделе Книги off-line я буду помещать ссылки в темах с библиографическими списками, например здесь и здесь. А в этой теме не буду повторять ссылки, чтобы не загромождать форум. Ограничусь одним этим сообщением.

Добавлено: 06 фев 2007, 19:33
Пятачок
Сергей Сербин писал(а):Спасибо. Жаль только, что отдельные слова без словаря не перевести.


Это еще что! Вот переводы на китайский... ;)

Добавлено: 07 фев 2007, 12:33
Сергей Сербин
Д. С. Грачёва. Рождение концепции "непознаваемого" в рассказе Н. Гумилёва "Дочери Каина" // Вестник Воронежского гос. ун-та. Сер.: Филология. Журналистика. 2005. № 2. С. 42-49.
Текст PDF (176 Kb): http://www.vestnik.vsu.ru/program/view/view.asp?sec=phylolog&year=2005&num=02&f_name=gracheva

В книге Григория Кружкова "Ностальгия обелисков" очень много о Гумилёве: http://www.vavilon.ru/texts/prim/kruzhkov3.html

Добавлено: 07 фев 2007, 19:31
Vitalii
ne tol'ko mnogo, no i v temu...
uzhe bili ssilki na etu knigu;
http://gumilev.org/viewtopic.php?p=92#92
Избранные статьи Кружкова в журнальном зале:
http://magazines.russ.ru/authors/k/kruzhkov/
vot imenno poetomu bila mechta - imet' ne prosto bibliografiyu na saite (tozhe poka mechta, i dazhe Akmay ne v silah...), a imet' bibliografiyu annotirovannuyu... Mechti, mechti...

Добавлено: 07 фев 2007, 20:13
Сергей Сербин
То-то я удивился, что сайт с книгой Г. Кружкова показался мне удивительно знакомым... Наш форум пока не полностью проиндексирован поисковыми серверами, поэтому я и не нашёл ваше сообщение; а то, что уже читал его раньше - почти во сне, глубокой ночью, - не запомнил. Бывает...

Добавлено: 07 фев 2007, 20:51
Akmay
Сергей Сербин писал(а):То-то я удивился, что сайт с книгой Г. Кружкова показался мне удивительно знакомым... Наш форум пока не полностью проиндексирован поисковыми серверами, поэтому я и не нашёл ваше сообщение; а то, что уже читал его раньше - почти во сне, глубокой ночью, - не запомнил. Бывает...


http://gumilev.org/search.php

Работает :)
Вынесу на страницу поиска, чтобы нагляднее.

Добавлено: 08 фев 2007, 00:36
Vitalii
Сергей Сербин писал(а):То-то я удивился, что сайт с книгой Г. Кружкова показался мне удивительно знакомым... Наш форум пока не полностью проиндексирован поисковыми серверами, поэтому я и не нашёл ваше сообщение; а то, что уже читал его раньше - почти во сне, глубокой ночью, - не запомнил. Бывает...

Delo ved' dazhe ne v tom chto vi, Sergei, znayushchii etot Forum bespredel'no luchshe drugih posetitelei, chto-to ne nashli. Ya ne za prioritet borolsya, a za to, chtob produmat', kak sdelat' annotirovannii ukazatel' dostupnih resursov (kak na saite tak i za ego predelami). IMHO kniga Kruzhkova nastol'ko interesna imenno dlya Gumilevskogo saita, chto ee imelo bi smisl zagruzit' tselikom, esli takaya vozmozhnost' est'; togda poiskovik po saitu budet vidavat' rezul'tati i dlya nee; no po krainei mere nado imet' ee v Literaturnih ssilkah....

sm. novuyu temu:
http://gumilev.org/viewtopic.php?p=579#579

Добавлено: 14 фев 2007, 13:02
Сергей Сербин
Людмила Ильюнина. "Я - убежденный монархист" : К дню памяти поэта Николая Гумилева. 4.08.2005. http://www.rusk.ru/st.php?idar=103482
В частности, о поэтических подношениях Царевнам и образе Г. Распутина в стихотворении "Мужик".

na drugom forume poyavilis' ssilki na stat'i:

Добавлено: 14 фев 2007, 19:47
Vitalii

Добавлено: 15 фев 2007, 12:08
Vitalii
na forumah soobshchayut, chto:
Вышел 4-5 номер «Вестника архивиста». Объем журнала - 477 страниц.
Помимо прочего
в номере помещены следующие материалы:
11. Сорина Л.М. Поэт и воин Первой мировой войны Н.С. Гумилев.

Добавлено: 15 фев 2007, 13:16
Сергей Сербин
На сайте "Вестника" (http://www.vestarhiv.ru/) я уточнил, что это № 4-5 (94-95) за июль-октябрь 2006 г., с. 98-105.
P.S. Статья появилась на сайте. Спасибо, Akmay. http://www.gumilev.ru/main.phtml?aid=220085315 (Добавил Сергей 31.05.2007.)

На том же сайте есть публикация Савченко В. "Я на своем месте..." : Письма Ларисы Рейснер родителям Е.А. и М.А. Рейснер из Германии осенью 1923 г. http://www.vestarhiv.ru/biblion/2003_5-6_323-367.zip № 5-6 за 2003. Это никакого отношения к Гумилёву, конечно, не имеет.

В газете "Рязанские ведомости" за 25 декабря 1998 г. (№ 252-253) на с. 4 в рубрике "Рязанская старина" напечатана статья Павла Трибунского "«Агитатор» Николай Гумилев" - об известном из воспоминаний "марксистском" эпизоде биографии юного Гумилёва. Статья небольшая, поэтому привожу её целиком.

http://www.starina.ryazan.ru/4c.htm
"Агитатор" Николай Гумилев

Семья Гумилевых множеством ниточек связана с Рязанщиной. Здесь произошел и единственный в жизни поэта случай его "революционной" деятельности.

За зиму 1900-1901 гг. Гумилевы купили небольшое - в 60 десятин - имение Березки неподалеку от реки Рака в Рязанском уезде в 22 км от губернского города, где прошло семинарское детство отца поэта. Семья Гумилевых, постоянно жившая в Тифлисе, сюда приезжала лишь на лето. Так случилось и в 1902 году. Гумилевы жили довольно замкнуто. Иное дело - шестнадцатилетний Коля, который познакомился и подружился с сыном покойного мельника М.Е.Курапова - Сергеем. Они часто вместе проводили время, ходили на охоту и катались на велосипеде.

Однажды подросток поведал Сергею Курапову, что принадлежит к тайному, противоправительственному обществу, которое стремится отнять землю у богатых в пользу бедных. По словам Николая, в обществе было 500 человек, а он сам занимался вербовкой в него новых членов. Когда же в обществе будет достаточно участников, то оно произведет открытое народное выступление. Гумилев попросил друга рассказать об этом помольщикам на мельнице, добавив, что уже успел сам поговорить с двумя работниками, один из которых согласился вступить в организацию, а другой - отказался.

Уездный исправник 15 июля донес о случившемся рязанскому губернатору Н.С.Брянчанинову. Встревоженный начальник губернии приказал в случае повторной агитации Гумилева арестовать. По просьбе губернатора жандармское управление установило секретное наблюдение и начало негласное расследование, т.к. для более решительных действий (надзор, обыск) оснований не было, ибо исправник не сообщил источника своих сведений. Во втором письме, пришедшим через 10 дней, исправник указывал, что Курапов сам рассказал уряднику Вострухину о предложении Гумилева вступить в тайное общество. Исходя из этого, исправник повелел установить за Николаем негласное наблюдение. Исправник характеризовал Гумилева как "тип юного теоретика", который является "самым подходящим орудием в руках политических злоумышленников", и, прежде всего, эсеров. Но громкого дела о революционной агитации не получилось. Расследование жандармского управления выявило всю шаткость обвинения Николая Гумилева в противоправительственной деятельности. Сам Курапов не придавал никакого значения разговору с Гумилевым, а беседу с Вострухиным просто отрицал. Ввиду отсутствия надежных доказательств управление отказалось от каких бы то ни было карательных санкций в отношении Гумилева, хотя секретное наблюдение за ним было установлено, а о случившемся было сообщено в Департамент полиции.

Попытка искать в поступке Николая Гумилева сознательную революционную деятельность, на наш взгляд, неправомерна. Как содержание агитации, так и ее объект заставляют сильно сомневаться в том, что Гумилев был проводником идей эсеров или социал-демократов. Реальней выглядит психологическое объяснение "агитации" как попытки самоутвердиться в глазах сверстников. Увлечение романтической поэзией вкупе с поверхностным знакомством с идеями насильственного свержения самодержавия подтолкнули Николая к сознательной мистификации. Желая завоевать расположение нового друга, а может и удивить, Гумилев говорит о справедливом решении земельного вопроса, о масштабе организации, о значительности своего положения в ней и т.д. Вместе с тем Николай боится, что шутка зашла слишком далеко, и если о ней узнает старший брат или отец, то ему не поздоровиться. И, как результат, уехав из Березок, Н.С.Гумилев больше никогда не возвращается к этой странной игре в "политику".

Павел Трибунский.

Добавлено: 15 фев 2007, 17:29
Сергей Сербин
Вступительную статью Н. А. Богомолова "Читатель книг" к 1-му тому трёхтомника издательства "Художественная литература" (1991 г., с. 5-20) можно найти на сайте Михаила Зощенко. Статья представляет собой не текст, а изображение страниц книги в одном PDF-файле. Внимание, 804 Кб! http://www.sovlit.ru/docs/gumilev_bogomolov.pdf

Добавлено: 01 мар 2007, 03:47
Vitalii
V 2006 godu okazivaetsya vishel коллективный труд "Башня Вяч.Иванова и культура Серебряного века"
Kto videl?

Добавлено: 21 мар 2007, 07:10
Vitalii
/21.2.2007/ - «Заблудившийся трамвай» Н. С. Гумилева (к проблеме дешифровки идейно-философского содержания текста)
http://www.rustrana.ru/article.php?nid=31438&sq=19,26,1318,52,53,1812,2414,2859&crypt=
http://www.rustrana.ru/print.php?nid=31438